Споруда часів просунутого соціалізму на вулиці Хрещатик, що з будинку Леніна перетворилася на Український Дім. Гамір, подекуди навіть тиснява. Серед натовпу видніються студенти із непідйомними купами журналів та іншої поліграфічної продукції та стурбовані родичі майбутніх абітурієнтів. Біля стендів стоять представники фірм, університетів та міжнародних організацій, щось натхненно розповідають бажаючим, намагаючись переконати в тому, що саме їх продукт - найкращий. Скрізь роздають роздруківки і флаєри. Вважаєте, що це один із серійних освітньо-робочих заходів, схожий як брат-близнюк на всі інші? Згодна, таких у нас, хоч греблю гати. Тетяна Савченко, викладач Перших київських курсів іноземних мов, має для такої думки серйозне підґрунтя: "Три-чотири рази мені доводилося працювати на таких виставках. І всі вони були однакові. Тому, побачивши оголошення про цьогорічну "Освіту і кар"єру", то вирішила, що туди не варто йти".

Однак, скептики, песимісти й підкорені неприємним досвідом реалісти будуть розчаровані, коли почують, що, на думку автора і відвідувача в одній особі, цьогорічна виставка <Освіта і кар"єра> мала у собі родзинку. Швидше за все, на цій ноті вони видадуть щось на зразок: <Знову ці заказушні дифірамби!>. Однак, не тільки оптиміст, а й реаліст погодився б, що відвідати виставку справді було варто. І не тільки для того, щоб вбити час , отримати безплатні канцтовари чи поїсти халявних цукерок. І навіть не для того, щоб подивитися врешті-решт, як виглядає Український Дім зсередини. Справжніх причин було декілька.

Перша стандартна. Йдеться звичайно ж про можливість безпосереднього спілкування молоді із представниками освітніх кіл.

Друга корисна. Полягає у зборі інформації. А кращої нагоди для цього й бути не може: де ще одночасно можна знайти керівників відділів освіти іноземних вузів й голів культурних організацій на зразок American Councils , British Counsil ? І саме тут можна знайти не масовий стипендійний чи грантовий продукт, а індивідуальний, допасований до потреб і зацікавлень окремого студента.

Третя лінгвістична. Виставку можна сприйняти як місце скупчення іноземців. Вони, хоч і володіють в більшості випадків близькою нам мовою, все одно залишаються іноземцями. А це значить, що, знаючи італійську, варто чимдуж бігти до стенду Міланської політехніки і випробувати свої знання на практиці. Ану ж Ви справите враження і Вам запропонують щось більше, ніж решті відвідувачів?

Четверта співчутливо-репрезентативна. Причина, на думку багатьох читачів, може й не така важлива, як попередні, однак: Хіба не шкода підданих і громадян далеких країн, що, витримавши всі тяжкості дороги, приїхали до нас? І що головніше - заради нас. Тому слід віддячити їм своєю присутністю і зацікавленістю, одночасно представляючи з кращого боку нашу країну. Це, безперечно, окупиться: у світі стане на декілька десятків більше осіб, що не лише знають, що Україна - це не частина Росії, але й що українська молодь - ерудована і перспективна.

П"ята слухацька. Цьогорічна виставка репрезентувала супер потрібний проект: щодня з 7 по 9 квітня включно у медійному центрі відбувалися семінари за участю практично всіх іноземних гостей. Дана причина, в сумі, є акумулюючою , тобто такою, що фактично об"єднує усі згадані вище.

Для тих, на кого не справили враження потуги аргументативної думки автора, наводиться список учасників: City University London (Великобританія), Politecnico Di Milano (Італія), Bright World Education (Великобританія), Educational Placement Ltd . (Великобританія), Bosworth Independent College , Grifith University (Австралія), CEU Business School (Кіпр), Hanze University Groeningen (Нідерланди), School of Business Administration (Латвія), Columbia International College (Канада), Lazarski School of Commerce and Law (Польща), International Development IHTTI School of Hotel Management ( Швейцарія ), Trinity International Hospitality Studies ( Кріт ), Graduate School of Law ( Латвія ):

Не для того, щоб задовольнити апетит скептиків, а заради справедливості треба сказати, що виставка мала один мінус. Розголос про її проведення був дійсно невеликим. Кожна тверезо мисляча людина погодиться, що оголошення на скупих аркушах формату А4 десь на стелі вагонів в метро не притягне увагу замучених пасажирів. Катерина Сучова, аспірантка хімії університету ім.Т.Шевченка переконана, що до питання оприлюднення такої інформації треба ставитись серйозніше. <Загалом виставка мені сподобалася, хоча я й не знайшла нічого для себе. Але реклами було справді мало. Коли я спитала своїх університетських колег, чи хтось чув про цей захід, вони лише хитали головами. Хоча я впевнена, що багатьох з них виставка б зацікавила>.

Звичайно, найпростіше сидіти вдома і, нарікаючи на долю, їсти приготовану турботливою мамою кашу. І постарівши, жалкувати за втраченими можливостями і нереалізованими бажаннями. А можна йти вперед, шукати чогось нового, не боятися невдач і колись-таки здобути свій щасливий квиток. Тільки для цього треба одного дня зробити перший крок. Наприклад, відвідати виставку.